ДІІТ - це (не) розчарування
* Розкрийте дужки так, як вам зручно

Мені подобалося почуття спільності, яке давав університет. Емоції, нові люди та можливості.

Мені не подобалося отримувати застарілі знання, розчаровуватися в людях і виймати ножі зі спини.

Університет - це пласт між школою і дорослим життям, «тестова версія реальності», де можна завалити якийсь рівень і спробувати знову. І знову. І знову.

Університет - це час зрозуміти, чого ти хочеш, і ким мрієш бути; час, щоб спробувати себе скрізь, помилитися, перевершити себе в чомусь і знову впасти на дно. Щоб встати вже дорослою людиною.

Університет - це коли ти хочеш бути програмістом, але приходиш на комп'ютерну інженерію, тому що не вистачає балів. Вчиш java, OOП, і кусаєш лікті, оскільки виявляється, що тобі це не подобається.

Хапаєшся за розробку сайтів, знов розумієш, що це не твоє, і думаєш, що, мовляв, може піти вчитися на майстра манікюру?

Пересилюєш себе, пробуєш вчитися на тестувальника, починаєш навіть вести якийсь проєкт, і у тебе знову все опускається, тому що тобі це теж не заходить.

Плюєш на все і йдеш працювати з дітьми, закидаючи свої ідеї та мрії.

Випадково знайомишся з маркетологом, захоплено слухаєш його розповіді про роботу, і спалахуєш знову. Довго сперечаєшся з мамою, тому що «маркетинг - це міняти цінники», і йдеш на підробіток, щоб оплатити собі курси.

Університет - це про можливості. Коли у тебе є мета та ідея, і ти шукаєш, як її можна застосувати там, де ти є зараз.

Мій перший справжній проєкт в маркетингу - це канал нашої кафедри в Інстаграмі, коли, попри свої помилки й дуже неприємні чутки за спиною, ти намагаєшся щось зробити. Скреативити. Показати щось цікаве. Придумати рекламу. Зробити макет. Запилити візитки. Запустити свою першу таргетовану рекламу.

Після цього з'явилося відчуття «Я можу, а якщо не можу - то розберуся», і я отримую свою першу роботу контент-маркетологом в невеликій фірмі.

Закінчую третій курс з чітким відчуттям, чого хочу, і ким буду, «коли виросту». В університеті зустрічаю хвилю підтримки та розуміння, мені допомагають, викладачі з розумінням кивають, коли відпрошуюся, і сміються з моїх історій про роботу.

Мої одногрупники до четвертого курсу теж знаходять роботу. Все менше тих, хто завжди ходить на лекції, і до кінця навчання ми при роботі вже все.

Кожен знає, чого хоче.

Я не можу сказати, що ДІІТ дав мені базу, або знання для роботи, або розподіл.

ДІІТ дав мені час, щоб визначитися, ким я хочу бути. Дав можливості, близьких людей і круте студентське життя.

Я пробувала себе в організації КВН і «Що? Де? Коли? »: Тут я навчилася збирати та мотивувати людей. Вибудовувати процеси, реалізовувати свої ідеї та домовлятися.

Поєднувала навчання, роботу, брала участь в танцювальних виступах на Студвесні та Шансі: навчилася планувати час, любити спорт, і, зціпивши зуби, - робити. Не важливо що: будь то один і той же танцювальний рух, який не дається, або рекламний текст, який доводиться переписувати до п'яти разів.

Примудрялася відмінно вчитися, отримувати одні п'ятірки та бігати на курси англійської вечорами. Навчилася майже не спізнюватися, вимикати праску, коли поспішаю кудись, варити гречку і рис, щоб не злипалися, і готуватися до модуля в маршрутці.

Навчилася знімати, монтувати, писати, лаятися і не засмучуватися через дрібниці.

Але я ніколи не буду комп'ютерним інженером, і дякую ДІІТ не за знання.
Просто спасибі йому, що він є. Таких більше не знайти.