З найпершихОлександр Миколайович Самков прийшов працювати на кафедру ЕОМ ДІІТу в момент її створення - в 1965 році. За три роки до цього він закінчив навчання в Московському Лісотехнічному Інституті, де з ініціативи академіка Корольова був організований факультет, що готував фахівців з електронними обчислювальними машинами, в тому числі для космічних програм, які бурхливо розвивалися. За розподілом молодого спеціаліста Самкова направили в Дніпро на майбутній Обчислювальний Центр Придніпровської залізниці, потім він був переведений до ДІІТу як викладач.

То були часи становлення комп'ютерної техніки: швидко розвивалася елементна база, архітектура ЕОМ, периферійні пристрої, мови програмування. Для молодого викладача це означало одне - потрібно постійно освоювати нове. Додайте сюди, що весь навчальний процес - зміст лекцій, лабораторна база, методика викладання - будувався на новій кафедрі з нуля. Звичайно, величезною підтримкою стали адміністративний талант і мудрість нашого першого завкафедри професора Євгена Мироновича Шафіта, а також невгамовна енергія і швидкий розум Юри Хмарського, з яким відразу утворився надійний тандем. Але обсяг роботи, - причому роботи творчої та непростої, - дійсно вражає. Благо, що робота ця була ще й улюбленою.ПедагогЯ вчився в Олександра Миколайовича в першій половині сімдесятих. Тоді він вже закінчив аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію в галузі використання ЕОМ для автоматизації сортувальних гірок, став доцентом. Його фірмовим викладацьким стилем було поєднання обґрунтованості й прагнення знайомити студентів з найсвіжішими та перспективними практичними рішеннями. Він постійно стежив за новинками, аналізував не тільки книжкові описи та журнальні статті, а й буклети міжнародних виставок. Самков був для нас одним з найавторитетніших і шанованих викладачів. Пам'ятаю як в кафе на випускному вечорі до нього встановилася справжня черга охочих сказати з піднятою чаркою щирі слова подяки.

Не секрет, що проведення занять - не єдиний вид викладацької праці. За цією роботою «на сцені» - чимало підготовки, в тому числі й рутинної. Олександр Миколайович багато років в ролі заступника завідувача кафедри становив нові навчальні плани, вирішував безліч організаційних питань (тут вони теж зазвичай працювали у творчому тандемі з Юрієм Івановичем Хмарським). Кафедра була його головним пріоритетом, самим життям. І для його учнів, (а зараз це велика частина наших провідних викладачів) така відданість справі стала, можливо, найважливішим прикладом.ІнтелігентЯкби знадобилося визначити максимально стисло найбільш характерну і яскраву рису його індивідуальності, я б згадав слова «благородна стриманість». Це було в усьому: в практичної мудрості - коли без суєти та емоцій приймаються зважені рішення; в непоказній увазі до людей - Олександр Миколайович умів підтримати в потрібний момент словом і ділом, прекрасно пам'ятав багато сотень своїх студентів; в прагненні говорити точно і стисло - його виступи були гранично чіткі та змістовні, що не так часто зустрічається в викладацькому середовищі. Від нього віяло незалежністю і самодостатністю. У соціоніці це фірмові мітки типу «Майстер» і такий псевдонім дійсно до нього підходив.

Кажуть, перший радянський нарком освіти Луначарський на питання, як стати інтелігентом, відповідав, що тут дуже бажано, щоб батько і дід ваші вже були такими. Олександр Миколайович - інтелігент і викладач як мінімум в третьому поколінні. Годі й казати, це був міцний фундамент. Але життя своє на такому фундаменті він збудував сам — і так, що тисячі учнів нині згадують його з вдячністю.

Спасибі Вам, Майстер ...