ПочатокЯ приїхав до Ванкувера в 1998 році. Це було найгарячіша пора за всю історію комп'ютерної індустрії. Я знайшов свою першу роботу через три тижні та досі не розумію, як це могло статися.

Як виявилося, я до цієї роботи був не готовий і зрозумів в точності, що від мене хотіли, тільки через два роки. Тут така культура: якщо щось не так або від тебе щось хочуть, будуть злегка на це натякати, при цьому посміхатися і говорити, що все добре. А потім в один прекрасний день тебе звільнять і теж з доброї посмішкою. При цьому в більшості випадків навіть не скажуть правду - чому власне. В основному через те, що якщо скажуть, працівник це проти роботодавця може використовувати. Так що всі тримають язик за зубами.

Після першої роботи було безробіття. Дуже мало приємного і є багато чого розповісти, але не тут.АдаптаціяПотім я знайшов роботу з дуже красивим і високим званням, але за невеликі гроші. Працював у фірмі знайомого.

Тут так відкрито і кажуть: не так важливо, що ти знаєш, як кого ти знаєш. Що ще тут важливо: вміння чесати язиком, бути товариським, дивитися в очі, говорити ні про що, - зрозуміло, гарною англійською і без сильного акценту. Людям без цього, незалежно від кваліфікації, важче потрапити на будь-яку більш-менш пристойну роботу, складніше там утриматися і тим більше, просунутися по службі. Ще один місцевий нюанс: у Ванкувері роботодавці хочуть найняти когось неодмінно з Досвідом Ванкувера.

Але мене це ніби вже не повинно було турбувати. Тепер - з місцевим досвідом, нормальною англійською та дуже хорошими рекомендаціями - моя наступна робота повинна бути просто фантастичною, із захмарними грошима. Хочете насмішити Бога? Розкажіть йому про свої плани! Я розповів і тут стався ".com"-обвал 2000-го. Добре все посміялися.

І знову безробіття. Знову нічого привабливого. А потім просто нічого. Порожнеча, суцільна чорна смуга. Роботи навколо немає ніякої й ні за які гроші.Робота на себеНе від хорошого життя я почав свій бізнес. Спочатку було дуже страшно. Потім полегшало і стало просто страшно, але думати про це не було коли.

Тепер доводилося працювати за менші гроші по 12-16 годин на добу. Ну і натерпівся я від боса: все бачить, нікуди від нього не сховаєшся, і спуску не дає, всюди свого носа суне і все йому не так і недостатньо добре. Потім звик до невизначеності та навіть став розповідати казки оточенню, що так краще - замість одного великого чека багато маленьких. Статистично більш надійно. Коли працюєш на когось, хочеш - не хочеш, доводиться терпіти. А коли на себе - якщо клієнт сильно дістав, його можна як виняток звільнити .

Правда "робота на себе" - поняття дуже умовне. При будь-якому переміщенні грошей з одного в кишені в іншу порядна частина неминуче розчиняється, йдучи в податки. Та й свобода у свого власного бізнесу - уявна. Звичайно, я можу піти з роботи, коли заманеться. Але натомість витрачаю набагато більше часу, ніж ті, хто відсиджують робочий день. Плюс вони спокійно йдуть додому, а у мене завжди є щось, що на мені висить. Працюючи за наймом треба звітувати, але в бізнесі роботу доводиться добувати, і це теж займає чимало часу і зусиль.

Однак, грошей кінець кінцем стало помітно більше.Стіни та дверіУ будь-якому випадку, якщо довго битися головою об стінку, то стіна може і тріснути. Мені пощастило з моєю стінкою, і я довів майже до досконалості метод биття. Здалося, що ще трохи та вона може поступитися.

Я відкрив власний офіс, став наймати людей і намагався розкручувати свій бізнес. Щоб стати великим начальником і перестати битися об стінку власною головою, а знімати вершки з того, як це роблять інші. За гроші ж можна все, правда? Як скажу, так і будуть битися, а не будуть - знайду інших. Були б клієнти, які платять. Майбутнє ніколи не виглядало в більш рожевих тонах. І грошей ще більше стало, і клієнтів занудних тепер можна почати відшивати. Тільки чомусь хороші клієнти теж стали йти.

Виявляється, ніхто краще за мене головою об стінку не б'ється. Ні за які гроші. Невелика непередбачена затримка. І раптом майбутнє вже зовсім не таке рожеве. Армія нероб мене одного все одно не змогла замінити. А продавати свого часу за гроші, не важливо за які, завжди здавалося безперспективним, як проституція. Тож, треба шукати інший бізнес або роботу або змінювати бізнес-модель ...

Я не можу говорити про інших. Всі влаштовуються по-різному. Мої власні життєві спостереження зводяться до того, що насправді справжня удача й успіх не залежать ні від кваліфікації, ні від освіти, ні від наполегливості та завзятості. З якою б наполегливістю і майстерністю ні зламувати двері, за якими нічого немає, це ніяк не допомагає знайти ту єдину свою, яка відкривається сама і за якою твій головний приз. І цей приз не просто великі гроші, але і робота, яка для тебе не вимірюється витраченими годинами, а робиться на натхненні.

Сам я все ще шукаю ці чарівні двері в стіні.