Бути першимВалерій Миколайович розповідав, що з раннього віку мав дві пристрасті — електроніка та прагнення до перемог. Обидві він повною мірою і досить екологічно реалізував, коли навчався в Горному інституті (нині Дніпровська політехніка). Тут занурився в інженерно-наукові розробки на власній кафедрі та водночас став першим номером інститутської збірної з настільного тенісу. Якось на зустрічі із нашими студентами Новицький під великим секретом розповів, що завдяки “даху” від свого наукового керівника пропускав багатенько лекцій, щоб не відриватись від роботи в лабораторії.

Саме завдяки зосередженості на улюбленій справі він рано став, як нині кажуть, експертом. І коли після навчання опинився на два роки в армії, то зумів налагодити обслуговування електроніки всієї танкової частини та одержати завдяки цьому великий авторитет (хіба часто вишикують весь полк, відправляючи лейтенанта “на дембель”). Ну і дисертацію свою захистив досить рано і блискуче: опонент щиро вважав, що його індивідуальна впроваджена у виробництво розробка комплексу електронного обладнання для автоматизації кар'єрів - робота цілого наукового колективу. Але при всіх цих результатах головний талант Новицького виявився в іншому...Улюблений викладачЯкщо викладач є експертом в професії, це ще не гарантує його успішності як педагога. Він може бути нудним лектором, або недоброзичливою людиною, або заощаджувати свій час на спілкуванні зі студентами. Бодай одного з таких моментів вистачить, щоб зруйнувати авторитет. Але у випадку Валерія Миколайовича всі необхідні умови були виконані. Додайте сюди молодість та неабияку харизму... В “Горці” він багато років лишався студентським улюбленцем навіть попри незмінну вимогливість (а може й, напроти, завдяки їй також). Але різко змінились обставини в колективі: прийшов новий завідувач кафедри та Новицький “попав під каток”. Отже, до ДІІТу його практично евакуювали...

Починати “з нуля” на новому місті завжди складно. Навіть якщо колектив зустрів привітно і викладацькі здібності нікуди не поділись. Не за рік і не за два, але Валерій Миколайович упевнено зайняв місто одного з провідних викладачів кафедри, а студентська прихильність йому і тут була гарантована. Любили його і друзі співробітники (в колективі дійсно панували щирі та позитивні відношення). На цьому тлі досить повно розкривався його талант педагога, а також ще один важливий талант, що виявився конче необхідним в часи, коли слово “стабільність” впору було забувати...Вперед і вгору!Новицький завжди був зосереджений на вивчанні чогось нового. В перші роки в ДІІТі він занурився у вивчання досить нових тоді керуючих мікро-ЕОМ. І поставив відповідну методику так, що покоління студентів потім одержували дійсно повне розуміння і практичні навички в тій царині. А далі на цій базі створив за замовленням Придніпровської залізниці унікальний мультімашинний комплекс для вагона колійовимірювача. Валерій Миколайович якось казав на зустрічі зі студентами, що з молоду мріяв бути суперекспертом в чомусь одному (саме в електрониці), а вийшло так, що постійно приходилось змінювати “платформу”. На початку 90-х, коли замовлення залізниці на інженерно-наукові розробки майже припинилися, він заклав ще один крутий віраж у власній кар'єрі інженера.

Фірма “GrossBee”, серед засновників якої був Новицький, спеціалізувалась на розробці та впровадженні програм для управління підприємствами. “Фішка” тут була в тому, що весь її величезний програмний комплекс (за тестовими оцінками біля 300 людино-років програмування) був створений досить компактним колективом. І мабуть, один із секретів такої продуктивності в тому, що довгий час Валерій Миколайович відбирав для роботи кращих своїх студентів, а вони під його керівництвом ставали ще й суперпрограмістами. Але крім логіки професійного розвитку у Життя є логіка власна, яку ми зазвичай не контролюємо...ОплискиВалерій Миколайович довго зберігав спортивний хист, зокрема був лідером кафедральної волейбольної команди, що навіть вигравала першість ДІІТу серед співробітників. Але за якоюсь невідомою логікою життя у нього стався інфаркт, потім через деякий час другий. І все скінчилось... Тобто на цій сцені завісу було опущено.

...Глядачі якийсь час аплодували стоячи, а потім, як водиться, розійшлись і прийнялись до звичайних справ. Але коли стає нагода, всі, хто знав Валерія Миколайовича Новицького, поминають його часто із захватом і завжди - добром. Бо свою роль Інженера, Педагога і Новатора він зіграв натхненно і дійсно блискуче.